Народна різьба і пластика

Виняткової уваги дослідників та поціновувачів народного мистецтва варті твори народної різьби та пластики.

Невелика підбірка ручних богослужбових хрестів ХІХ ст. (9 пр.) об’єднує в собі предмети з трьох етнографічних регіонів: Покуття, Гуцульщини та Поділля. Серед них – п’ять з дев’яти типологічних груп, визначених Вірою Свєнціцькою: чотирикінцевий римський, шестикінцевий, семикінцевий з продовженою середньою поперечкою, семикінцевий з рівними раменами, восьмикінцевий з похилою нижньою поперечкою. Всі хрести (крім одного із с. Рафайлів Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.) є двосторонніми із різьбленими зображеннями Розп’яття (лицева сторона) і Богородиці з Емануїлом (зворотна сторона). На зворотній стороні хреста із с. Пилипче Борщівського району Тернопільської області зображено невідомого святого. Варто зауважити, що зібрані ручні хрести п. І. Гречко називає «колядницькими», згадуючи як в часи його дитинства у м. Надвірна на Прикарпатті процесію церковних колядників очолював чоловік із таким хрестом в руках.

Характерними зразками гуцульської поліхромної пластики є напрестольний хрест кінця ХІХ ст. з с. Красноілля Верховинського району Івано-Франківської області, та два ангели з Надвірної, що, мабуть, були фрагментами невідомої композиції у церкві чи каплиці (напр. Гріб Господній ?).

Окрема типологічна група народної різьби і пластики – свічники–трійці – презентовані у збірці Музею УКУ шістьма предметами з колекції І. Гречка, що надійшли із Гуцульщини, Покуття і Закарпаття. Трійці – різьблені, часто пишно декоровані, з використанням поліхромної пластики, інкрустації (з початку ХХ ст.) трисвічники, що мали церковно-літургійне та обрядово-побутове застосування в карпатському регіоні України. Володимир Шухевич, вивчаючи побут і мистецтво Гуцульщини на початку ХХ ст. писав, що трійці використовувались гуцулами на свято Богоявлення. Щороку на Водохрещу в кризі замерзлого гірського потоку вирубували ополонку у формі хреста. З церкви приносили до ополонки великого церковного свічника-трійцю, а парафіяни приходили на водосвяття кожен із своєю хатньою трійцею. Після освячення води кожен ґазда занурював свою трійцю в ополонку і припалював свічки вже від церковних. У кожній гуцульській хаті трійця займала почесне місце біля образів, а свічки на ній запалювали тільки на свята, або по смерті когось із членів родини, ставлячи трійцю в головах покійника.

У збірці Івана Гречка вирізняється трійця, що походить із с. Біла Церква Тячівського району Закарпатської області. Це різьблений трисвічник із двостороннім мальованим зображенням Новозавітньої Трійці та Покрову Богородиці. У трійцях з Гуцульщини та Покуття іконописні зображення зустрічаються вкрай рідко. Також цікавою є трійця початку ХХ ст. із с. Дора Надвірнянського району Івано-Франківської області.