З 6 грудня 2017 р. по 28 лютого 2018 р. у атріумі ФБФ УКУ можна оглянути виставку “Зимовий цикл свят церковного року в народній іконі”.

Запропонована виставка є спільним проектом Музею Українського Католицького Університету та Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові. Запропоновані до огляду хатні ікони Буковини, Гуцульщини, Покуття, Середнього Подніпров’я виконані народними майстрами цих реґіонів у ХІХ ст. є частиною збірки народного та сакрального мистецтва Музею УКУ (колекція Івана Гречка) та  львівських колекціонерів.

Варто зазначити, що в українських етнографічних регіонах термін «ікона» вживали для означення творів сакрального живопису церковного призначення. В селянських хатах на чільному місці – у «головному куті» – висіли не «ікони», а «образи». Кріпилися вони під легким нахилом до стіни, впритул один до одного, творячи таким чином своєрідний хатній іконостас. Такий «образник» від двох до восьми образів зайняв на рубежі ХІХ – ХХ століть чільне місце практично в кожній селянській хаті Буковини, Покуття та Гуцульщини. Та в кінці ХІХ ст. дешева і загальнодоступна друкована продукція (олеографія), зміна естетичних смаків почали витісняти твори народних малярів, а в   20-30-х рр. ХХ ст. остаточно замінили їх в інтер’єрах сільських хат.

Особливо цікавим розділом виставки є ікони на склі. У ХІХ ст. в країнах Східної Європи, що належать до Карпатського регіону (Румунія, Словаччина, Польща), на ґрунті місцевого народного іконопису на дереві ікона на склі стає самобутнім яскравим видом народного мистецтва. Саме в цей час ікона на склі заполонила прикарпатські регіони України – Покуття, Гуцульщину, Буковину, що входили на той час до Австро-Угорської імперії. Порівняльний аналіз художньо-стильових ознак іконопису на склі названих територій Східної Європи переконливо засвідчує, що в кожному з етнографічних регіонів ікони малювались місцевими народними майстрами.

Цікавою особливістю малярства на склі українських етнографічних регіонів (Покуття, Гуцульщина, Буковина) є те, що місцеві майстри малювали на склі виключно ікони. Натомість, в інших країнах Європи, знайомих з малярством на склі, поруч іконописом набули широкої популярності світські сюжети: пейзажі, натюрморти, побутові сценки.

Поступова трансформація естетичних смаків місцевого населення, надзвичайна крихкість матеріалу (скло товщиною 0,8-2 мм.), дві світові війни та окупація радянським атеїстичним режимом призвели до катастрофічного скорочення кількості образів на склі за декілька десятиліть першої половини ХХ ст. А ще «допомогло» давнє народне повір’я, за яким тріснуту чи надбиту ікону не можна було зберігати в хаті. Такий образ добивали на друзки і закопували коло хати. Сьогодні за даними дослідників цього виду мистецтва в музеях України збереглося близько 200, а в приватних збірках – не більше 500 образів на склі.

Домінують серед зображених святих найулюбленіші: св. о. Миколай, св. вмч. Варвара та Катерина, святитель Василій. Не часто вдається знайти зображення на народній іконі сюжетів власне церковних свят – Різдва Христового, Богоявлення чи Стрітення. Припускаємо, що такі зображення вимагали вищого малярського вміння і були прерогативою церковних іконописців.

Українська народна ікона опинилась поза полем зору етнографів, мистецтвознавців, збирачів творів мистецтва як у час свого розквіту, так і відходу з побуту селян. Можна здогадатись, що розкована манера рисунку, ігнорування шаблонів народними майстрами шокували тогочасних фахівців і поціновувачів мистецтва. Назвемо цю короткозорість наших попередників об’єктивною даниною часові. Еволюція сучасного мистецтва: потяг до спрощення форми задля максимальної виразності, відкриття важливості знаку і прагнення символізму на початку ХХ ст. розчистили шлях до розуміння народного мистецтва. В 1939 році на виставці галицького народного мистецтва у Львові вперше були експоновані хатні ікони, серед яких декілька образів на склі.

Найбільш повно за останні два десятиліття ікона на склі була представлена на виставках із залученням приватних колекціонерів  у Львівській галереї мистецтв у 2000 р., у галереї «Родовід» м. Києва у 2002 р., у Львівському музеї історії релігії у 2006 р., у Музеї волинської ікони в м. Луцьку (збірка А. Цибка) у 2008 р. З 2003 року популяризацією народного мистецтва, зокрема ікони на склі, активно займається Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому товаристві ім.Шевченка у Львові, створений гуртом львівських колекціонерів. Силами Інституту світ побачили такі альбоми з репродукціями ікон на склі: «Мистецтво Гуцульщини та Покуття»,- Київ; Родовід, 2002 р. (116 ікон), «Народна ікона на склі»,- Львів; ІКУМП при НТШ, 2008 р. (399 ікон).